ЗАНЯТТЯ 33
(26.05.2020 р.)
Шановна ученице, виконай, будь ласка, вправу «
Тренуємо емоції»
Вправа «Тренуємо емоції».
Хід вправи: дорослий пропонує
дитині відтворити на обличчі і показати в дзеркалі емоції:
- Насупитись, як осіння хмара, ображена
дитина;
- Розсердитись,як зла
чаклунка, голодний вовк;
- Злякатися ,як
зайчик,побачивши лисичку; пташка ,що впала з гнізда;
- Посміхнутися, як кіт на
сонечку; саме сонечко; хитра лисиця; мама до дитини.
ЗАНЯТТЯ 32
(19.05.2020 р.)
Шановна ученице, виконай, будь ласка, гру «Казка про емоції»
Гра «Казка
про емоції»
Хід вправи. Дорослий розпочинає розповідати казку словами: «Колись
давно жили собі три сестри – Радість, Злість та Образа…», а дитина
продовжує розповідь, додаючи по одному реченню.
ЗАНЯТТЯ 31
(12.05.2020 р.)
Шановна ученице, виконай, будь ласка, гру «Емоційний
стан» та вправу «Наші емоції»
Гра «Емоційний стан»
Хід вправи: назвати емоційні стани,
зображені на картках, обговорити стани. Після виконання завдання пояснити, чому
подобаються чи не подобаються певні емоційні стани:
|
Гнів |
|
Сум |
|
Здивування |
|
Радість |
|
Страх |
|
Агресія |
Вправа «Наші емоції»
Дитина завершує речення
-
Мені
подобається…
-
Мені
приємно коли…
-
Я
ображаюся коли….
-
Я злюся
коли…
-
Мене
дратує коли…
-
Мама
злиться коли….
-
Я радію
коли...
-
Йдучи до
школи, я завжди переживаю…
-
Мені
сумно, коли…
-
Найбільша
радість для моїх батьків…
-
Учитель
засмучується…
- Я отримую задоволення від..
ЗАНЯТТЯ 30
(05.05.2020
р.)
„Казка
про дівчинку Настю, яка боялася темної комори”
(Автор
Ю. Кулешова).
Жила собі дівчинка Настя.
Жила з мамою і татом в затишній і великій квартирі. У Насті була своя маленька
кімнатка, де разом з нею жили її іграшки. І все було би чудово, але боялася
Настя проходити біля темної комори, в якій зберігались різні старі речі і
багато баночок з варенням.
Одного разу вся сім’я
зібралася снідати на кухні. „Ой, я ж варення забула принести, - сказала мама, -
Настя, сходи і візьми в коморі баночку з варенням”. Серденько Насті дуже сильно
почало битися, вона злякалася, але все ж таки пішла до комори. Підійшла до
дверей і зупинилася, бо їй страшно було навіть заглянути в комору, не те щоб
зайти туди. Вона постояла біля дверей і повернулася назад на кухню. „Ні,
мамусю, - тихенько сказала вона, - ти краще сама принеси варення, а то я не
знаю яке узяти”. Мама пішла і скоро повернулася з банкою смачного варення.
Цілий день Настя думала про
те, що трапилося вранці. Незручно якось вийшло, адже мама просила її допомогти,
а вона не змогла виконати доручення.
Ввечері Настя лягла спати у
своє тепле, м’яке, затишне ліжечко, поклала біля себе ведмедика і швидко
заснула. І приснився Насті дивний сон, наче вся квартира ожила і всі кімнати
розмовляють між собою.
„Які гарні у нас господарі,
добрі, турботливі, акуратні. А маленька господиня – така мила дівчинка, любить
дивитися мультфільми по телевізору”, - сказала вітальня.
„У мене Настя часто буває,
спить, грається з своїми іграшками і спілкується з друзями, а у вихідні
прибирає”, - похвалилася дитяча кімната.
„І у мене часто буває, -
сказала кухня, - снідає, обідає, вечеряє, допомагає мамі сервірувати на стіл і
прибирати з нього, часто потайки від мами бере з серванту цукерки, але я про це
нікому не розказую”.
„А знаєте, яка вона смішна
вранці, така сонна, - сказала ванна кімната, - а коли купається, то так весело
грається з мильними бульбашками”.
„А до мене вона навіть не
заглядає, - хтось тихенько мовив. Це сказала комора і сумно зітхнула.
„Але чому? – вигукнула ванна
кімната, - адже у тебе зберігається скільки цікавих речей, скільки всього
смачного”.
„Коли маленька господиня
хворіла і кашляла, у тебе знайшлася для неї баночка меду”, - озвалася кухня.
„Напевно вона боїться мене,
тому що на самих нижніх полицях зберігається багато речей, покритих пилюкою і
павутинням, і взагалі, я темна і нецікава кімната, - сказала комора і тихенько
заплакала.
Інші кімнати почали
заспокоювати комору. „Але у тебе є так багато старовинних речей, а історії, які
вони можуть розказати такі романтичні, загадкові, цікаві”, - сказала вітальня.
„Не плач, коморо, я впевнена,
що моя господиня обов’язково прийде одного дня до тебе і зрозуміє, що ти зовсім
не страшна”, - вигукнула дитяча кімната.
Аж тут у віконечко заглянув
промінець сонечка і кімнати замовкли.
Прокинулася Настя і думає,
приснилося їй це, чи справді вона чула, як кімнати розмовляли. Шкода їй стало
комори, зістрибнула вона з ліжечка, побігла до комори, тихесенько відкрила
двері. Сонячні промені проникли у темну, маленьку кімнату і Настя побачила, що
комора зовсім не страшна, трошки тісно тут, трошки темно, але так загадково. А
ось і баночки стоять з її улюбленим варенням.
„Настя, де ти? Біжи мити
личко і чистити зуби, пора вже снідати”, - долинув голос мами з кухні.
„Я ще прийду до тебе”, -
пообіцяла Настя і побігла у ванну кімнату.
Коли сім’я сіла снідати, мама
знову згадала, що немає на столі варення і хотіла піти по нього до комори.
„Сиди, мамусю, я зараз
принесу”, - сказала Настя. Вона підбігла до комори, відкрила двері, і, їй
здалося, що всі баночки посміхаються. „Я тепер буду часто до тебе приходити”, -
прошепотіла Настя і погладила стіну.
А ввечері, коли Настя лягала
спати, вона подивилася на стіни своєї дитячої кімнати і тихенько спитала: „Чи
все я правильно зробила?” І їй здалося, що люстра на стелі весело колихнулася у
відповідь, ніби киваючи: „Так, так”.
Обговорення:
- Чому Настя боялася заходити
до комори?
- Який дивний сон їй
приснився?
- Чи вдалося Насті побороти
свій страх?
Етюди на виразність жестів.
Потрібно продемонструвати за допомогою міміки та жестів наступну ситуацію: лисенятко
побачило на іншому березі струмка свою маму, але воно боїться увійти у воду, бо
вона холодна, та й глибоко.
ЗАНЯТТЯ 29
(28.04.2020
р.)
Шановна
ученице, прочитай, будь ласка, казку, дай письмові відповіді на запитання та
виконай вправу.
„Казка
про Чебурашку” (Автор Т. Зінкевич – Євстігнєєва).
Якось одного разу, проводивши
своїх друзів, Чебурашка залишився вдома один. Він повечеряв, помився і хотів
лягати спати. Але коли торкнувся ручки дверей, які вели в спальню, то відчув
тривогу, йому здалося, що в спальні хтось є. Цей хтось ховається в темряві,
його не видно. Чебурашка не знав, що йому робити: чи сховатися від невідомого,
чи спробувати затоваришувати. Чебурашка вирішив подзвонити Крокодилові Гені.
- Алло, - відповів Крокодил
Гена.
- Гена, мені терміново
потрібна твоя допомога. Здається, Шапокляк підклала в мою спальню бомбу. Я чую,
як звідти лунають звуки: тік – так, тік – так.
- Чебурашка, а ти не забув,
що у тебе у спальні стоїть великий годинник, це він, напевно, видає ці звуки.
- Ой, Гена, можливо це і не
бомба, але точно щось небезпечне, приїжджай швидше.
Гена приїхав і вони разом
підійшли до дверей спальні. Відкрили обережно двері – все було тихо. Але це ще
більше злякало Чебурашку, він вирішив, що хтось невідомий сховався і чекає
моменту, щоб заподіяти йому шкоду.
- Послухай, Чебурашка, -
сказав Гена, - коли я був маленький, то також боявся темних кімнат. Мені
здавалося, що там хтось сховався. Як я не старався, я не міг побачити цього
незнайомого і тому ще більше боявся. Адже всім відомо, що якщо ти чогось або
когось не знаєш, то починаєш боятися.
- Знаєш, Гена, я не хочу
нікого бачити і ні з ким знайомитися. Якщо б цей хтось був добрим і хотів зі
мною дружити, то вийшов би зі своєї схованки.
- Чебурашка, цей хтось не є
ні добрим, ні злим, бо його просто не існує.
- А хто ж тоді видає такі
дивні звуки, яких я лякаюсь.
- Виявляється, Чебурашка, наш
дім також вміє говорити, адже він живе своїм життям. Просто звуки, які він
видає – дуже тихенькі. А вдень ми говоримо, щось робимо і тому не чуємо, про що
розповідає нам дім. Коли ж настає вечір, все стихає, тоді ми чуємо, як скрипить
підлога, як гудить вітер за вікном, як ходить годинник. Дім, в якому ми живемо
– хоче розказати нам свою казку.
- Нічого собі казочки, коли
боїшся увійти у спальню, - вигукнув Чебурашка.
- Коли ти чогось не знаєш або
не можеш пояснити – тоді і починаєш боятися. Придумуєш собі і бомби і
чудовиськ. Знаєш, коли я лягаю спати, то слухаю казки, які розказує мені мій
дім. Є там історії і про пригоди, і про подорожі.
- Але я все одно боюся
входити в темну кімнату, – сказав Чебурашка.
- Я навчу тебе одному
чарівному заклинанню. Коли заходиш у темну кімнату, то обведи навкруг себе
пальчиком у повітрі круг і скажи: „Охороняй мене, чарівний круг – мені знайоме
все навкруг!”
- Дякую тобі, Гена. На
добраніч.
Коли Гена пішов, Чебурашка
погладив рукою стіни, двері. „Невже дім кожної ночі розказує мені казки? -
подумав Чебурашка. - Чекає на мене, коли я гуляю з друзями, зігріває мене, коли
холодно надворі. А я й не знав, що мій дім також є хорошим і надійним другом”.
Чебурашка зайшов у спальню,
накреслив у повітрі навколо себе круг і сказав заклинання: „Охороняй мене,
чарівний круг – мені знайоме все навкруг!” Потім ліг у ліжечко, закрив очі, а
дім почав нашіптувати йому казкові історії, які потім перетворювалися у
дивовижні і цікаві сни.
Обговорення:
- Чи
справді в кімнаті у Чебурашки була бомба?
- У
спальні хтось ховався?
- Чому
ми ввечері і вночі чуємо дивні звуки?
- Яке
заклинання треба сказати, щоб не боятися темряви?
Етюди на виразність жестів.
Хід
виконання. Потрібно продемонструвати за допомогою міміки та жестів наступні
ситуації: хлопчик боїться темноти. Він нерухомо сидить на стільчику і з страхом
оглядається довкола. Чи не причаїлося якесь чудовисько в кімнаті?
(21.04.2020 р.)
Шановна ученице, прочитай, будь ласка, казку, дай
письмові відповіді на запитання та виконай вправу «Маленький боягуз»
Казка „Зайчик переможець” (Автор
Іванова Т.)
Зранку Зайчик виглянув у двір і першою, кого він побачив,
була Білочка. Звірята з Білочкою приятелювали. І Зайчик теж.
Але сьогодні... Він подивився на Білочку — і його серце
закалатало, хвостик затремтів від страху. На Білочці сьогодні була шапочка з
червоним хрестиком, білосніжний фартушок, а збоку висіла сумка з ліками. Це
означало, що сьогодні всім звірятам робитимуть щеплення.
Білочка була лікарем. Вона могла дуже швидко дістатися
будь-кого, навіть коли взимку були великі кучугури снігу і важко було
пересуватись по лісу, Білочка спритно стрибала з гілки на гілку, з дерева на
дерево. Тому вона своєчасно могла допомогти хворому чи зробити щеплення
здоровому звіряткові.
Зайчик розумів, що щеплення робити треба, щоб потім не
захворіти. Але він все одно боявся.
«Добре їжачкові, — думав він, — Чох - Чох сміливий і
завжди іде першим на щеплення. Ще й примовляє: «Я зовсім не боюся уколів»
Зайчику дуже хотілося бути таким, як Чох - Чох. Але як?!
Від страху він вирішив сховатися від Білочки; стрибнув
під ялинку і вона накрила його своїми великими лапами-гілками. Сидить Зайчик
тихо-тихо. Коли щось зашелестіло у траві, біля ялинки зупинився Чох - Чох. Він
почав якось дивно поводити, їжачок то сильно напружував, стискав лапки,
заплющував очі, наче піднімав щось дуже важке. І казав: «Це я так дуже боюся!»
А потім раптово розтискав лапки та починав повільно дихати і казати:
— Тікай від мене, страх! Я нічого не боюся! Зайчик від
подиву аж почав голосно гикати!
— Я, Чох - Чох, і не знав, що ти теж боїшся. Всі вважають
тебе сміливим.
— А я і є сміливий. Бо сміливий не той, хто не боїться, —
відповідає їжачок, а той, хто може перемогти свій страх.
— Навіщо ти напружував лапки та все тіло?
— Бо страх живе тільки у напруженому тілі, а якщо
розслабитись, то страх швидко покидає тебе, бо йому більше ніде жити. А ще
страх дуже боїться сміливих слів. Тому я і казав:
— Я нічого не боюся!
— Я теж так хочу! — із заздрістю прошепотів Зайчик. Ну,
біжи швиденько, шукай Білочку і спробуй зробити, як я, — порадив Чох - Чох.
Зайчик напружив лапки, сильно заплющив очі, потім зняв з
себе напруження, розслабився.
— Тікай від мене, страх! Я нічого не боюсь!
І побіг шукати Білочку, щоб першим зробити щеплення.
Не той сміливий, хто не боїться, а той, хто долає свій
страх.
Обговорення:
- З ким дружив Зайчик?
- Чому Зайчик злякався, коли побачив Білочку?
- Що він зробив?
- З ким зустрівся Зайчик?
- Що порадив Зайчикові Їжачок Чох – Чох?
- Де живе страх?
- Які слова треба сказати, щоб вигнати страх?
Вправа „Маленький боягуз”.
Хід проведення. Дорослий і дитина разом говорять текст
віршика і одночасно показують рухами що відбувалося.
Лесь гриби збирав у кошик,
А вони такі хороші!
Раптом хтось зашелестів,
Лесь злякався, затремтів…
Коли гляне – то їжак,
Весь колючий, мов будяк.
Лесь відразу засміявсь:
Він даремно налякавсь!
(14.04.2020 р.)
Казка
„Це ти так вважаєш” (Автор Іванова Т).
Сороку в лісі не поважають, бо їй не можна
довірити ніяку таємницю. Обов'язково розстрекоче всім. Що побачить чи почує—знають
усі.
Тому з нею приятелюють тільки сороки, такі самі
скрекотухи, що розносять плітки про чужі таємниці.
Здалеку чути її голос:
— Вовчик образив Зайчика! Слухайте всі! Вовчик образив
Зайчика! А Зайчик сидить на галявині і плаче! Вовчик дуже смішно сказав,
начебто у Зайця вуха довгі, як спагеті. Якщо хтось не знає, то спагеті — це
довгі макарони! Ну, дуже смішно!
І сорока полетіла далі всім повідомляти цю новину.
Зайчик теж дочув слова Сороки і йому стало ще гірше. Спочатку
Вовчик його образив, а тепер всі в лісі знатимуть про це. Хоч на очі нікому не
показуйся!
І тут їжачок Чох - Чох! Ось кому можна все розповісти.
Він напевно нікому не розкаже, а тобі стане легше.
Та розповідати не довелося, бо Чох - Чох усе чув від цієї
пліткарки-сороки і сам знайшов Зайчика. Підкотився до нього і каже:
— Ти ж не вважаєш, що у тебе замість вух макарони?
— Ні. Я знаю, що у мене вушка м'якенькі, пухнасті, вони
мені допомагають все добре чути, що в лісі робиться, — жалісним голосом
відповів Зайчик.
— А чого ж ти все ще плачеш, якщо з твоїми вухами все
гаразд?
— А чого Вовчик так на мене каже?
— Це його клопіт. Головне те, що ти так не вважаєш. Тобі
просто треба спокійно подивитися на нього й сказати:
— Це ТИ так вважаєш.
— Головне — те, що думаєш ти. А те, про що думає Вовчик,
це його справа.
Зайчик зрадів такій пораді і повторив: «Це ти так
вважаєш». Це ж так просто: «Це ти так вважаєш».
Невдовзі прибігли Білочка, Лисичка та Ведмедик. Вони теж
почули, про що кричала на весь ліс Сорока, і швиденько примчали допомогти
другові.
Та допомагати не довелося: у Зайчика хоч ще й були сльози
на очах, але він був спокійним, навіть усміхався друзям:
— Не хвилюйтесь. Я вам дуже вдячний за те, що у важку
годину ви прийшли до мене. Я хочу віддячити вам порадою, яку дав мені Чох -
Чох: якщо хтось ображає тебе, ти спокійно скажи йому, чи подумай: «Це ти так
вважаєш». І тобі одразу стане легше.
—Дякуємо тобі, Зайчику,
Звірятка хотіли допомогти другові, а вийшло так, що він
їм дав чудову корисну пораду.
Обговорення:
- Що треба сказати, коли нас ображають?
- Чи гарно ображати інших?
- Чи захочуть малята дружити з тією дитиною, яка часто
ображає інших?
Етюди на
виразність жестів.
Завдання: дитина повинна зобразити за допомогою міміки і
жестів злого вовчика, сумного зайчика, доброго їжачка.
Вправа «Мені
вдалось!»
Дитині пропонують різноманітні ситуації. Наприклад: «Тебе
дражнять», «Товариш не запросив на День народження», «Тобі не купили іграшку,
яка сподобалась» тощо. Діти має запропонувати різні варіанти дій.
ЗАНЯТТЯ 26
(07.04.2020
р.)
Каченятко Умчик має хорошого друга — кошеня
Мурчика. Одного разу грілись вони вдвох на сонечку. Каченя було дуже сумне.
Мурчик ніколи його таким не бачив.
— Якби все було інакше, — зітхнуло каченя.
— Що ти маєш на увазі? — запитав Умчика Мурчик.
— Якби я вмів високо літати, якби мої тато й мама ніколи не
від'їжджали надовго, якби вони грались зі мною, якби ніколи не сварились і ще
багато «якби»...
Тоді друг відповів:
— Умчику, життя — це темні й світлі смуги.
Ти бачиш тільки темні. Тобі потрібно навчитись бачити і світлі, тоді ти
почуватимешся чудово. Якщо бачити тільки темні смуги, завжди буде погано.
Навчись вибирати.
—Я хочу, щоб мені було добре, але не знаю, як це зробити, — зітхнув
Умчик,- Навчи мене, Мурчику.
Умчик здивувався, коли зрозумів, що неприємні думки можна
відігнати, якщо захотіти. Йому дуже захотілось дізнатись, як це можна зробити.
З нетерпінням чекав Умчик, коли ж його цього навчить вірний товариш.
—Ти, Умчику, кажеш: «Якби я вмів літати, якби тато й мама
не від'їжджали надовго, якби вони більше гралися зі мною, якби не сварились».
Це все — темні смуги в твоєму житті, тому що ти починаєш свою
думку з слова «якби». Спробуй подумати інакше.
— Це як? — запитав Умчик.
—Дуже просто. Ти збирав коли-небудь ягоди?
— Так.
— І, мабуть, клав до кошика найкращі, соковиті плоди. А
зів'ялі, почорнілі, гнилі або зелені оминав.
— Як же інакше? Так і треба.
— От і думки мають бути тільки приємними, тоді завжди буде
весело. Говорити треба замість «якби» слова «навіть якщо», або «в будь-якому
випадку». Спробуй, це допоможе. Інколи доводиться повторювати ці слова багато
разів, доки настрій не покращиться.
Умчик став повторювати — і повеселішав, і все
навкруги для нього стало затишним, приємним, милим.
— Я зрозумів! — весело сказав він, -
Навіть якщо я не вмію літати, у мене є надійний друг, з яким я можу
гратись! Навіть якщо мама і тато довго
на роботі працюють, вони все одно пам’ятають про мене і люблять мене.
— Молодець, Умчику! Ти здібний учень! — сказав
Мурчик.
— А ти дуже хороший товариш, — сказав Умчик.
Обговорення:
- Чому у каченяти був поганий настрій?
- Що порадив другові Мурчик?
- А як часто ви сумуєте? Чому?
- Чи будемо ми сумувати, якщо думки наші будуть веселі?
Вправа „Навіть якщо…”
Давай будемо разом вчитися створювати гарний настрій. Для
цього треба, щоб наші думки також були гарними, веселими. Спробуємо?
- Навіть якщо сьогодні я посварився з Петриком, то …
(завтра обов’язково ми помиримося).
- Навіть якщо я ще не вмію писати, то… (скоро навчуся).
- Навіть якщо мені важко ліпити фігурки звірят з
пластиліну, то… (легше намалювати їх).
Запиши 5 своїх речень із продовженням.
ЗАНЯТТЯ 25
(31.03.2020 р.)
(Шановна
ученице, прочитай, будь ласка, казку, дай письмові відповіді на запитання та
намалюй малюнок до казки)
Казка „Шапка – невидимка”.
У Лісовому дитсадку з'явився новий малюк. Це Мишеня.
Мишеня було дуже здібною дитиною. Про це йому постійно говорили мама з
татом, і дідусь із бабусею завжди захоплювалися ним. Пропищить Мишеня
пронизливо, а дідусь радіє: «Ти просто соловейко в нас!» Крутнеться Мишеня
через хвостик, а бабуся радіє: «Ох, акробат!» І Мишеняті насправді стало
здаватися, що воно особливе. Залишилося тільки дочекатися того дня, коли буде
можливість це довести всім жителям Лісу.
У Лісовому дитсадку його чомусь прийняли без захватів і замилування.
Вихователька Їжачиха на заняттях запитувала усіх учнів. Якщо Мишеня викрикувало
відповідь, перебиваючи інших, вихователька засмучувалася, але все одно чекала
відповіді іншої дитини. Мишеня, звичайно, теж відповідало, але йому здавалося,
що не так часто. Якщо відповідь Мишеняти була правильною, то воно гордо вертіло
головою в усі боки, щоб насолодитися увагою товаришів. Але сподівання не
справдилися: діти та вихователька не помічали геніальності Мишеняти.
Тоді Мишеня вирішило всіх здивувати своїм «солов'їним» писком. І це йому
вдалося! Вихователька суворо подивилася на Мишеня, а діти голосно засміялися.
«Ось, нарешті, — подумало Мишеня, — усі помітили мене!» І, забувши про заняття,
Мишеня почало міркувати, чим би ще всіх вразити. Особливо Мишеняті сподобалося,
коли посміялася Білочка з його стрибка через хвостик під час заняття. Тільки
вихователька не усміхалася. Їжачиха підійшла і тихо запитала пустуна: «Чому ти
нам заважаєш?» Але замість відповіді почула пронизливий писк Мишеняти. Діти -
звірята сміялися, і Мишеня було щасливе.
Коли після уроків за Мишеням прийшли батьки, вихователька побачила у їхніх
очах замилування своїм сином і замислилася: «Що ж робити? Як допомогти Мишеняті
стати уважною і слухняною дитиною? Адже зараз він чинить як маленька дитина з
ясел, а не як дошкільнятко старшої групи! Як навчити його бути терплячим і
виконувати правила? Як навчити його допомагати, а не заважати своїм товаришам?
Як навчити його радіти успіхам своїх нових друзів?»
Наступного дня вихователька почала заняття з історії про шапку -невидимку,
що зберігається в секретному місці в кабінеті завідувача дитсадка. Шапка ця —
невидима, інших вона теж робить невидимими. Їжачиха сказала, що готова надягти
її на голову будь-якій дитині, яка заважає всім учитися. Мишеня захотіло, щоб
надягли на нього, у ній він ще більше вразить навколишніх.
Вихователька підійшла до стола Мишеняти і доторкнулася до його голови.
Здавалося, що нічого особливого не відбулося, тільки звірята перестали звертати
увагу на Мишенятка. Мишеня намагалося бешкетувати, але потім йому це набридло
(адже ніхто вже не сміявся, не звертав на нього уваги) .Через якийсь час воно
стало прислухатися до завдань виховательки. Намагалося їх виконати і захотіло
відповідати. Але його ніхто не помітив. Мишеня образилося: «Ну і нехай, вони ще
пошкодують!»
Нарешті заняття закінчилося і діти пішли гратися в ігровий куточок. Тоді
вихователька знову доторкнулася до голови Мишеняти і «зняла» шапку. «Правда,
сумно бути одному?» - тихо запитала Їжачиха і додала: «Пограйся, відпочинь
разом із малятами, а коли почнеться друге заняття, шапка - невидимка знову
повернеться до тебе. Так буде доти, доки ти не навчишся допомагати друзям
вчитися, а не заважати їм».
Мишеня сиділо мовчки і до дітей гратися не пішло. Воно думало... На занятті
з математики Мишеня помітило Білочку, що ніяк не могла справитися із завданням.
Мишеня підійшло до Білочки і запропонувало: «Хочеш, я допоможу тобі?»
Білочка мовчки кивнула. Вони разом впоралися із завданням і Мишеня знову
почуло дзвінкий сміх Білочки та побачило вдячний блиск у її очах! Ніколи Мишеня
не почувалося таким потрібним! Йому було дуже приємно!
На занятті з грамоти Зайченятко відповідало, а допомагати йому вихователька
запросила Мишеня. І знову Мишеня відчуло себе потрібним і побачило подяку в
очах Зайчати! Адже воно не відповідало за товариша, не перебивало його, а
тільки допомагало.
Після того, як вихователька подякувала Зайчаті і Мишеняті за гарні
відповіді, Мишеня раптом згадало про «шапку-невидимку». «Що ж із нею трапилося,
чому й куди вона зникла?» — здивувалося Мишеня. А вихователька Їжачиха і
звірята любо всміхалися...
Запитання:
- Чому Мишенятко пустувало на заняттях?
- Якщо б Мишеня весь час пустувало, чи змогло б воно чогось навчитися?
Чому?
- Чи подобається вам, якщо вашу відповідь під час заняття перебивають інші
діти?
- Якщо ви знаєте правильну відповідь – що треба зробити?
(17.03.2020 р.)
(Шановна ученице, прочитай, будь ласка, казку і дай письмові відповіді на запитання)
Казка „Зайчик з рюкзачком” (Автор А. Смірнова)
В один магазин поступили нові іграшки, серед яких було багато ляльок,
пухнастий котик, динозаври, маленькі ельфи в кольорових штанятах, велика рожева
пантера і два зайчики: один, маленький - з бантиком на шиї, а інший, великий –
з рюкзаком за спиною.
Коли настала північ, іграшки почали рухатися і розмовляти між собою. А
заєць зняв рюкзак.
- Ну все, з мене годі, завтра твоя черга тримати на спині цей тягар, -
сказав він до зайчика з бантом.
- Моя? Але чому?
- Тому, що я так сказав і давай не задавай зайвих питань.
- Але ж я не винний, що на тебе одягнули рюкзак, а на мене – бантик.
- Ось і поміняємося. Це буде справедливо.
- Яка ж це справедливість? – захникав зайчик, - ти ж у два рази більший і
сильніший за мене!
- Ось зараз я як вхоплю тебе за вухо і як потягну, тоді і побачимо, хто з
нас правий.
Тут озвався ельф в синіх штанятах:
- Не
сваріться,
ти не правий, сказав він, звертаючись до великого зайця.
- А хто ти такий, щоб мені вказувати?!
- Я – іграшка, така ж, як і ти, але моїм обов’язком є слідкувати за
дисципліною.
- Та тобі тільки покупців відлякувати, а не за порядком дивитися, -
засміявся заєць. – Я таких страшних іграшок ніколи не бачив.
- Ми не страшні, а кумедні і нас діти люблять, - заступився за друга інший
ельф.
- О, ще одне страховисько озвалося, - далі продовжував ображати іграшки
заєць.
З полички зістрибнули решта ельфів.
- Ей, ти, довговухий, нариваєшся на неприємності? Зараз їх отримаєш.
- Налякати мене вирішили? Спробуйте. Та ви навіть до поясу мого не
дострибнете, вам хіба що з мурашками воювати.
- Друзі мої, заспокойтеся, - спробував їх втихомирити динозаврик. – Не
варто сваритися через якийсь рюкзак.
- А це що за чучело? – посміхнувся заєць. – Не встрявай, де не просять, без
тебе розберемося.
- Ой, який він невихований, а зовні такий симпатичний, - зітхнув котик.
Заєць штовхнув його у бік і котик упав:
- Замовкни, - і кинув в ельфів рюкзаком, - до речі це всіх стосується!
Динозаврикові увірвася терпець.
- Не хочеш по доброму, поговоримо інакше.
Ляльки закрили очі:
- Ой, що зараз буде, що буде!
- Не бийтеся, - вигукнув зайчик з бантиком, я візьму рюкзак.
- А провчу цього грубіяна.
- Зупинись, - попросив ельф динозаврика, - невже ми маємо бути схожі на
нього?
- Він ударив мого друга.
- Раз вдарив, значить повинен вибачитися і ніколи більше цього не робити.
Правда, заєць?
- Робити мені більше нічого. Котик
отримав те, що заслужив. На другий раз не буде втручатися у розмову. І не треба
мене лякати. Коли я жив на іграшковій фабриці – був найсміливішим і
найсильнішим. Мене всі іграшки боялися і поважали.
- Поважали? – здивувався динозаврик,
- цікаво, за що?
- За силу. Мені підкорялися навіть ті, які були вищими за мене.
Динозаврик засміявся:
- І це ти називаєш повагою? Вірно у прислів’ї сказано: „Сила є, то розуму
навіщо?”
Заєць вдарив динозаврика і той упав, сильно вдарився головою до підлоги.
- Ось і у тебе тепер розуму буде менше. Хто ще бажає попробувати зі мною
битися?
Одна лялька підбігла до динозаврика, а ельфи накинулися на зайця, але той
їх розкидав лапами в різні боки.
Лялька закричала:
- Ну чому ти такий злий?! Ніхто ж тебе не ображав!
Заєць задоволено потер лапки:
- Ще б пак! Ображати інших – це моє право.
- Ні в кого немає права робити іншим боляче.
- У мене є, тому що я найсильніший.
- Але ображати слабших – це жорстоко.
- За волосся тебе потягати чи що, замислився заєць.
- Я ж тобі нічого поганого не зробила.
- Ну то й що. Мені просто скучно, - сказав заєць, підходячи до ляльки, але
котик загородив йому дорогу.
- Знову ти? Мало тобі? Зараз дам ще.
Заєць ударив котика так, що він упав і камізелька порвалася.
- Ну ти й бандит! – крикнув зайчик з бантиком. – Спробуй зі мною побитися.
- З тобою? Та на тебе досить дмухнути і ти впадеш.
І, взявши зайчика за хвостик, закинув його на верхню поличку. Потім
підійшов до ляльки і схопив її за волосся.
- Не чіпай її, вона ж лялька, - вигукнув ельф.
- Ну то й що? – спитав заєць, але ляльку все ж таки відпустив і вона,
витираючи сльози, підійшла до котика, вийняла голку з ниткою і почала зашивати
його камізельку.
- Ти думаєш, що кулаками все вирішити можна? – далі сказав ельф.
- Звичайно, ви мене боїтеся, а це найголовніше.
- Але найголовнішого в тебе не буде.
- І чого?
- Друзів.
- Такі друзі як ви мені не потрібні. Мені і самому добре.
Настав ранок. До магазину зайшли продавці, а трохи згодом – діти з батьками.
Маленькій дівчинці батьки подарували котика, хлопчику – динозаврика, а ще за
день купили всіх ляльок.
Вночі ельф звернувся до іграшок:
- Знаєте що, я цілий день спостерігав за дітьми і зрозумів одну таємницю.
- Таємницю? Яку? Розкажи, - почали просити іграшки.
- Ні для кого не секрет, що ми всі хочемо стати подарунком для малят. Ми з
нетерпінням чекаємо того часу, коли нас куплять і кожного ранку думаємо:
„Сьогодні обов’язково здійсниться моя мрія, я комусь сподобаюся і у мене
появиться новий друг”. Але сьогодні майже нікого з нас не купили. Тільки
котика, динозаврика і ляльок. А знаєте чому?
- Чому?
- Причина в зайці. Це він робить нас непривабливими. Подивіться, якими
стають наші обличчя, коли ми сваримося чи б’ємося. Цілий день ми тільки і
думали про те, як відомстити зайцеві. І ці думки ніби написані у нас на
обличчі. Хіба можемо ми в цей час комусь сподобатися? Хіба діти захочуть з нами
гратися, коли ми похмурі і злі? Я вчора розмовляв з котиком і динозавром. Хотів
домовитися з ними, щоб разом відомстити зайцеві, але вони сказали, що хоча він
і образив їх, але вони не сердяться, а, навпаки, жаліють його. Тому що він
самотній і не має друзів. І сьогодні їх купили.
-Я зрозумів, сказав інший ельф, - до того часу, поки ми будемо сердитися,
діти не схочуть нас купити і не будуть з нами дружити.
Почувши ці слова, заєць засміявся.
- Зроду не чув більшої дурниці. Але іграшки ніяк не відреагували, не хотіли
вступати з ним у суперечку і зайнялися своїми справами. - Що ви сьогодні такі
тихі? Не вчите мене? Не робите зауваження? А, ви боїтеся моїх кулаків! Ну що,
ніхто не хоче побитися? Рожева пантера, яка любила поспати і тому мовчала
вчора, коли іграшки і заєць сварилися та воювали, ліниво потягнулася і сказала:
- Ей ти, забіяко! Хочеш потрапити у відро для сміття? - Хто це там м’явкає? –
поцікавився заєць.
Плавно зістрибнувши з полиці, пантера схопила зайця за вушка, посадила у
відро для сміття і закрила кришкою. Потім знову вискочила на полицю і солодко
позіхнувши, заснула. - Ну, постривайте! Як тільки виберуся звідси, я вам всім
покажу! – кричав заєць. Без зайця всім іграшкам стало спокійно і весело. Вони
дружно провели час, разом гралися і сміялися. Ельфи почистили свої штанята,
зайчик випрасував бантик, а вранці, перед відкриттям магазину, ельфи випустили
зайця з відра. Ніхто не знає, про що він думав цілу ніч, сидячи у відрі, що з
ним сталося. Але він одягнув свій рюкзак і більше нікого не ображав.
Обговорення (відповіді дати письмово)
- Які
іграшки жили в іграшковому магазині?
- Чому Заєць
ображав інші іграшки?
- Чи мав
Заєць друзів?
- Якщо наші
обличчя будуть похмурими і злими, чи захоче з нами хтось дружити?
- Як ти
думаєш, про що думав Заєць, сидячи у відрі?
Бажаю успіхів!
Бажаю успіхів!
Комментариев нет:
Отправить комментарий