10-Б - 15.05.2021
Лекція «Принципи та закономірності виховання»
Основні закономірності процесу виховання. Організований виховний процес має свої закономірності.
Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.
У виховному процесі виявляються такі закономірності.
Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної мови, до свого народу, його традицій, історії та культури.
Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.
Процес виховання відбувається найуспішніше в природному для нього національному річищі з урахуванням менталітету вихованця. З огляду на це, дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.
Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).
Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).
Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямованих на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. У разі не сприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив.
Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається процес взаємо виховання. і навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.
Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.
Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи (у плануванні, організації, оцінюванні процесу виховання) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.
Характеристика принципів виховання
Складність виховного процесу потребує, щоб його цілеспрямована організація здійснювалася на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися кожна школа і кожен вихователь.
Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.
Процес виховання ґрунтується на таких принципах.
Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізується цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.
Зв'язок виховання з життям. Його суть — виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності. Реалізація цього принципу передбачає використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадській роботі.
Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, можуть і повинні брати посильну участь у процесі державотворення. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.
Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідне правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності боротися з ними.
Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Реалізується за умови усвідомлення учнями, що праця — єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, чинник усебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до неї — важлива позитивна риса.
Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає:
- єдність мети, завдань і змісту виховання;
- єдність форм, методів і прийомів виховання;
- єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці;
- врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;
- єдність виховання і самовиховання;
- постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.
Наголошуючи на важливості та необхідності дотримання цього принципу, В. Сухомлинський писав, що не можна вилучати з системи виховання жоден аспект. Упустивши щось одне — виховання переконань, виховання людяності, виховання любові до праці — вже не вдасться вирішити інші завдання.
Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип виховання зумовлений об'єктивними закономірностями ^розвитку дитини і відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив — могутній засіб виховання, що певні риси особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості колективу та його думки для виховання школярів, участь учнів у самоврядуванні сприяють розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін.
Найбільша виховна цінність колективу в тому, що між його членами виникають найрізноманітніші стосунки: взаємної відповідальності й залежності, ділові, організаторів і виконавців, між вихователями і вихованцями, між старшими й молодшими, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).
Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьому важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності дитячого самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.
Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін. Його втілення в життя ускладнюється тим, що серед учнів нерідко є складні, озлоблені діти.
Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей без винятку, поважати їх людську гідність. А. Макаренко наголошував, що треба висувати якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявляти якнайбільше поваги до неї. Розумна вимогливість є також свідченням поваги до особистості дитини, її виховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, випливає з потреб виховного процесу, із завдань всебічного розвитку особистості.
Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому малоефективні. Результати виховного процесу значною мірою залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К. Ушинський, — якою вона є насправді, з усіма її слабостями і в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами... Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, — а засоби ці величезні».
Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер. Реалізація цього принципу передбачає передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними.
З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності. Підвищується і вимогливість до нього вихователів. Важливо прогнозувати можливі наслідки заходів впливу на школяра. Індивідуальний підхід потрібен до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється незвичною поведінкою. Досвідчені педагоги намагаються бачити кожного учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботу з класом.
Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.
Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:
- народність — єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;
- природо відповідність — урахування багатогранної й-цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;
- культуровідповідність — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;
- гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; виховання — центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;
- демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю;
- етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв національної культури. Принцип етнізації — невід'ємна складова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що живуть в Україні.
Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.
Народна педагогіка про принципи виховання:
- Діти, як квіти: полий, то ростимуть (гуманізм). Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале (природо відповідність).
- У всякої пташки свої замашки.
- Од тиха все лихо (індивідуальні особливості).
- Розумний батько сина питати не соромиться.
- Дитині волі не давай. Питання для самоперевірки:
- 1.Назвіть основні принципи виховання.
- 2.Які існують закономірності виховання?
10-а - 26.04.21 (посилання на заняття) - https://meet.google.com/ghv-zpji-pob
10-б
- 19.04.21 (посилання на заняття) - https://meet.google.com/puu-ppbn-knp
Лекція «Сутність виховання, його мета. Завдання
складових виховання (морального, розумового, трудового, естетичного,
фізичного)».
Виховання як
цілеспрямований процес завжди підпорядковане конкретній меті.
Мета виховання
- сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.
Мета виховання має об\"єктивний
характер і узагальнено виражає ідеал людини. Вона об\"єктивно відображає вимоги
конкретного суспільства. З розвитком суспільства змінюється і мета виховання.
Актуальність мети і завдань виховання підкреслював К. Ушинський: "Що
сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би
відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й
про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної
діяльності... Ось чому, ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей,
ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо
цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй
діяльності, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді".
Програмою людської особи, людського характеру вважав виховання український
педагог Антон Макаренко (1888-1930).
Загальною метою виховання є
всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства
діє впродовж століть, починаючи з а фінської системи виховання, де й народилося
розуміння гармонійності людини (калокагатія - ідеал фізичної та моральної
досконалості). В епоху Відродження ідея всебічного розвитку особистості знайшла
відображення в педагогічних поглядах французьких письменників,
педагогів-гуманістів Франсуа Рабле (1494-1553) і Мішеля Монтеня (1533-1592). Ф.
Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно
поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його думку, з цією метою в школі
слід вивчати мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право.
Важливою складовою всебічного розвитку він вважав мислення. М. Монтень
передусім позитивно оцінював в античному вихованні його різнобічність. Серед
складників всебічного розвитку особистості він виокремлював розумовий розвиток,
моральне і фізичне виховання.
Ідеї всебічного розвитку
особистості предметніше висвітлюються у працях соціалістів-утопістів:
англійських філософів Томаса Мора (1478-1535), Роберта Оуена (1771- 1858),
італійського філософа Томаса Кампанелли (1568- 1639), французьких мислителів
Клода-Анрі Сен-Симона (1760-1825), Франсуа-Марі-Шарля Фур\"є (1772-1837). Вони
уявляли всебічний розвиток як процес поєднання навчання з працею, в якому
беруть участь усі члени суспільства. Німецький філософ Йоганн-Фрідріх Гербарт
(1776- 1841) метою виховання проголошував розвиток різнобічних інтересів,
спрямованих на гармонійний розвиток усіх здібностей людини. За Гербартом,
створювана у процесі виховання гармонія здібностей особистості підпорядкована
вищому ідеалу - підготовці "доброчесної" людини. Ідеал доброчесності
як мета виховання був ідеалом "доброчесного" німецького бюргера,
здатного пристосовуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися
йому.
"Педагогічна система
кожної історичної епохи, - за словами сучасного вітчизняного вченого Михайла
Стельмаховича, - висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ
людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у
виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про сучасний
педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного виховання в
Українській державі".
В Україні, як і в інших
країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на
національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона
нехтувалась і заборонялася. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції
народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує
такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин,
відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови
незалежної держави. В її основі - український виховний ідеал.
Національне виховання -
передавання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури
народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі
цього формування особистісних рис громадянина своєї країни (національної
самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної,
правової, трудової, фізичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних
здібностей І талантів.
Поняття "національне
виховання" охоплює всі особливості виховання загалом. Воно рівнозначне
державному, яке є вужчим, одиничним щодо виховання як загального поняття. Однак
у жодній країні світу не існує виховання "взагалі". Воно завжди має
конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на формування
громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. Національне
виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково
стосується як українців, так і інших народів, що проживають в Україні. Саме
принцип етнізації виховного процесу передбачає надання широких можливостей
представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови,
культури, формування власної гідності й через пізнання власної
історико-культурної спадщини допомагає пізнати глибинність взаємозв\"язків
кожного з них з українською нацією, її державою, переконатися, що саме
українська суверенна держава охороняє національні права всіх громадян України.
Сучасна національна система
виховання покликана передати підростаючому поколінню все багатство генетичного
коду народу, його мову, національний характер, своєрідність світовідчуття і
світосприймання, національний спосіб мислення і на цій основі формувати
соціально значущі особистісні риси громадянина України, які включають в себе
національну свідомість, глибоку духовність, трудову активність,
морально-етичну, фізичну, екологічну й правову культуру.
Зміст виховання повинен
наповнюватися національними духовними цінностями, до яких належать народний до
інтернату, всі до мене чіплялися, а він заступився за мене"; "Я не
знаю, що він там написав про себе, але я гадаю, що він тільки про себе й
думає".
Аналіз цих характеристик і
спостереження стали підставою для висновків, що Володя тягнеться до людей, хоче
уваги, тепла, ласки, але приховує це. Важко переживає відчуження від товаришів,
неповагу до нього дорослих, хоча сам дає для цього привід. Він вимогливий до
інших, але менше до себе, не визнає своїх недоліків. Це спричинює конфлікти з
товаришами і дорослими. Не впевнений, що до нього добре ставляться. Прагне
визнання в колективі, проте йому бракує сили волі, щоб добре вчитись і
поводитися; хоче бути кращим, але не намагається змінити себе. У виховній
роботі з ним виходили з бажання хлопця утвердитися в колективі, відчути увагу
до себе, стати кращим.
При зіставленні незалежних
характеристик деякі риси можуть не збігатися через необ\"єктивність того, хто
характеризує, поспішність, помилковість висновків. У такому разі з\"ясовують
причини розбіжностей, аналізують чинники, що зумовили їх. Розбіжності можливі й
тоді, коли характеристики складали в різний час, упродовж якого поведінка
вихованця змінилася.
Стратегічні
завдання системи формування підростаючого покоління в Україні сьогодні
знаходять відображення у системі національного виховання. Завдання
національного виховання, як зазначено в Державній національній програмі
"Освіта", — "набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування
духовних надбань українського народу, досягнення високої культури
міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної
належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності,
фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової,
екологічної культури" 1.
Ці завдання конкретизуються в складових виховання: моральному, розумовому, фізичному, трудовому та
естетичному вихованні.
Моральне виховання має такі завдання: озброєння особистості нормами моральної поведінки,
формування почуттів і переконань, вмінь та навичок моральної поведінки
Завдання розумового виховання такі: оволодіння знаннями, уміннями і навичками з основ
наук, формування наукового світогляду, розвиток інтелектуальних потенціальних
можливостей особистості, оволодіння методами самостійної пізнавальної
діяльності.
Завдання трудового виховання: формування любові до праці і розуміння її важливості
у суспільстві, виховання трудових умінь і навичок, формування культури трудової
діяльності і бережливого ставлення до результатів праці, психолого-соціальна
підготовка до вибору професії і активної участі у продуктивній праці.
Завдання фізичного виховання: створення оптимальних умов для розвитку фізично
здорового організму людини, вироблення санітарно-гігієнічних вмінь та навичок,
виховання волі та спритності, формування стійкого інтересу і потреби турботи
про власне здоров\"я.
Завдання естетичного виховання: формування почуття прекрасного, виховання любові до
природи та створеної краси, виховання стійких оцінювальних критеріїв та
емоційно-естетичного ставлення до творів мистецтва, оволодіння знаннями і вміннями
творити прекрасне у житті.
Запитання для самоперевірки:
1.Що таке «виховання»?
2.Мета виховання
– це?
3.Назвіть
складові виховання.
4.Які завдання
складових виховання?
Д.з. Підготувати
повідомлення про одну із складових виховання.
Бажаю успіхів!
10-а – 12.04.2021 (посилання на заняття) – https://meet.google.com/wrm-uorm-adb
10-б - 05.04.21
(посилання на заняття) - https://meet.google.com/wjx-ziaj-fte
Лекція «Процес навчання, його особливості. Форми,
методи, засоби організації навчання.
Сутність, функції і структура процесу навчання
Навчання як процесуальне явище має всі властивості
діалектичного розвитку, свої механізми, рушійні сили і функції. Проте слід
розрізняти поняття "навчальний процес" і "процес навчання".
Навчальний процес - перебіг навчання, що охоплює всі його
компоненти: викладача, учня, методи, прийоми, форми І засоби,
матеріально-технічне забезпечення та ін.
У різних типах освітніх закладів навчальний процес має свої
особливості.
Процес навчання - спеціально організована і змодельована
пізнавальна діяльність, що охоплює викладання вчителя та учіння учнів.
Цілісність процесу навчання забезпечується постановкою і
досягненням спільних цілей викладання й учіння, тобто він має двобічний
характер і неможливий без єдності діяльностей учителя й учня. Багато
дослідників вважають, що основною одиницею процесу навчання є відношення між
діяльностями викладання та учіння. Проте це відношення "вчитель -
учень" не можна зводити до "передавач - приймач". Неодмінною
умовою навчання е активність обох учасників процесу, їхня взаємодія. Учитель
створює необхідні умови: організовує дії учня, спрямовує їх, повідомляє нову
інформацію, демонструє прийоми та способи дій, контролює, оцінює, використовує
певні засоби. При цьому формування знань, умінь та навичок, понять і
мисленнєвих операцій можливе тільки внаслідок власної активності учня.
Відповідно до уявлень сучасної психології (С. Рубінштейн, О.
Леонтьєв, Г. Костюк та ін.) розвиток психіки відбувається в діяльності. Оскільки
метою навчальної діяльності є зміна самого діючого суб\"єкта - учня (розвиток
його здібностей, оволодіння знаннями, способами діяльності тощо), то основним у
навчанні є не викладання матеріалу, а організація пізнавальної діяльності учня
для його засвоєння.
Тому навчання можна визначити також як управління
пізнавальною і практичною діяльністю учнів, унаслідок якої в них формуються
певні знання, уміння і навички, розвиваються здібності (М. Сметанський).
Відповідно до загальної мети освіти, навчання має забезпечувати
виконання освітньої, виховної і розвивальної функцій. Це умовний поділ, бо
процес навчання не обмежується формуванням знань, умінь і навичок, а передбачає
також виховання, формування світогляду, розвиток особистості, підвищення
культурного рівня тощо. Виокремлення функцій необхідне для забезпечення
ефективності практичної діяльності вчителя, особливо під час планування завдань
уроку.
Освітня (навчальна) функція передбачає засвоєння наукових знань, формування вмінь і
навичок. Наукові знання охоплюють факти, поняття, закони, закономірності,
теорії, відображають узагальнену картину світу.
Виховна функція спрямована
на формування світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень,
поглядів, переконань, системи ідеалів. Вона випливає із самого змісту і методів
навчання, специфіки організації спілкування вчителя з дітьми. Об\"єктивно
навчання не може не виховувати певних поглядів і переконань. Виховна функція
охоплює виховні впливи, спрямовані на особистість із метою формування
внутрішньої позитивної її реакції (ставлення), активності, самостійності і
цілеспрямованості діяльності.
Розвивальна функція, окрім формування знань і спеціальних умінь, передбачає
здійснення спеціальної роботи для загального розвитку учнів, їхнього мислення,
волі, емоцій, навчальних інтересів і здібностей. Наприклад, для інтенсивного
розвитку мислення в процесі навчання необхідно викладати на високому рівні
утруднення, у швидкому темпі, забезпечувати усвідомлення учнями своїх
навчальних дій.
Крім основних, дидактична система реалізує специфічні
функції: інформаційно-пізнавальну, дослідницьку, самоосвітню.
Реалізація інформаційно-пізнавальної функції передбачає
відповідний добір та розміщення в часі та дидактичному просторі необхідних
блоків оновленого змісту, форм і методів формування навчально-пізнавальної
діяльності учнів.
Дослідницька функція полягає в поступовому залученні учнів до самостійного
дослідження процесів і явищ шляхом оволодіння певним мінімумом методологічних і
теоретичних знань, виконання індивідуально-дослідних завдань.
Самоосвітня функція реалізується через створення умов для виявлення і розвитку
пізнавальних, творчих, навчальних здібностей учнів, використання методів
заохочення і стимулювання самостійного розв\"язування теоретичних і практичних
проблем.
Основні функції взаємопов\"язані і втілюються на практиці в
комплексі завдань уроку (освітніх, виховних і розвивальних); змісті діяльності
вчителя й учнів;
різноманітності методів, форм і засобів навчання;
оцінюванні-аналізі під час контролю всіх результатів навчання.
Для розуміння сутнісних характеристик навчання необхідно
абстрагуватися від його двостороннього характеру, який завжди містить
взаємозв\"язані та взаємозумовлені процеси викладання й учіння, зовнішніх
зв\"язків, особливостей конкретної ситуації, специфіки предмета. Дидактика
становить завдання за зовнішніми ознаками з\"ясувати внутрішню структуру
навчання, його суперечливі сторони, що обумовлюють розвиток дидактичного
процесу. Цьому сприяє реалізація системного підходу, що забезпечує можливість
виокремити основні компоненти процесу навчання, охарактеризувати їх
взаємозв\"язки та функції.
Процес навчання охоплює цільовий,
стимулювально-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний (форми, методи,
засоби), контрольно-регулювальний та оцінювально-результативний компоненти.
Вони формують завершений цикл взаємодії вчителя й учнів - від постановки цілей
до досягнення результатів навчання.
Цільовий компонент полягає в усвідомленні педагогом і сприйнятті учнями цілей
та завдань теми, розділу навчального предмета. Цілі та завдання визначають на
основі вимог навчальної програми з урахуванням особливостей учнів класу.
Стимулювально-мотиваційний компонент охоплює систему прийомів для стимулювання в дітей
зацікавленості, потреби у розв\"язанні поставлених перед ними навчальних
завдань. Результатом стимулювання має бути внутрішній процес - виникнення в
учнів позитивних мотивів учіння. Мотивація в навчанні виявляється на всіх
етапах.
Змістовий компонент визначається навчальною програмою і підручниками. Учитель
конкретизує зміст з урахуванням поставлених завдань, специфіки виробничого й
соціального оточення, навчальних можливостей учнів.
Процесуальну суть навчання відображає операційно-діяльнісний
компонент. Він реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм
організації викладання й учіння.
Контрольно-регулювальний компонент передбачає одночасний контроль викладача за розв\"язанням
поставлених завдань і самоконтроль учнів за правильністю виконання навчальних
операцій, точністю відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних,
письмових, лабораторних та інших практичних робіт, заліків та екзаменів,
опитування.
Оцінювально-результативний компонент передбачає оцінювання педагогами і самооцінювання учнями
досягнутих у процесі навчання результатів, з\"ясування відповідності їх
навчально-виховним завданням, виявлення причин певних прогалин у знаннях учнів.
Усі компоненти навчального процесу взаємопов\"язані. Мета
потребує конкретизації у завданнях, вона визначає зміст діяльності; мета і
зміст потребують використання певних методів, засобів і форм стимулювання й
організування.
Отже, цілісний дидактичний цикл передбачає взаємодію
визначених компонентів процесу навчання, що функціонують у різних середовищах у
діяльності суб\"єктів навчання.
Поняття про методи і засоби навчання
Термін "метод" походить від давньогрецького слова
"методос", що в перекладі означає шлях, спосіб пізнання.
Методи навчання —
це способи спільної діяльності вчителя і учнів, спрямовані на розв\"язання
навчальних завдань. При цьому між способами діяльності вчителя (викладання) і
способами діяльності учнів (учіння) існує тісний взаємозв\"язок і
взаємовідповідність.
У дидактиці вживається також поняття прийом
навчання. Прийом — складова частина методу навчання. Кожний метод
навчання реалізується за допомогою системи прийомів. Наприклад, проблемна
бесіда (метод навчання) передбачає використання: а) різних прийомів створення
проблемних ситуацій (демонстрація проблемного досліду, виконання завдання,
результат якого суперечить наявним в учнів знанням, виявлення невідповідності
життєвого досвіду науковим знанням у ході бесіди тощо); б) різних прийомів, які
скеровують мислення учнів під час формулювання гіпотез (здогадів) про причину
тієї суперечності, яка виникла в проблемній ситуації (прийом актуалізації
необхідних знань, прийом аналогії тощо); в) різних прийомів перевірки гіпотез,
висловлених учнями в ході бесіди (перевірка відповідності гіпотези основним
теоретичним концепціям, експериментальна перевірка гіпотези).
У методі організації роботи учнів із підручником виділяються
такі прийоми: конспектування, складання плану тексту, підготовка тез,
цитування, складання анотації, рецензування, створення словника пройденої теми,
побудова схематичної моделі тексту.
Для зручності аналізу й опису методи навчання класифікують.
Залежно від того, який критерій покладено в основу їхнього розподілу на окремі
групи, існують різні класифікації методів навчання.
М. А. Данилов і Б. П. Єсипов запропонували класифікацію
методів за дидактичною метою. На їхню думку, якщо
методи навчання є способами організації навчальної діяльності учнів, то їх
можна поділити на такі групи:
·
1. Методи набуття нових знань.
·
2. Методи формування умінь і
навичок.
·
3. Методи застосування знань.
·
4. Методи закріплення знань.
·
5. Методи перевірки знань, умінь і
навичок.
Ю. К. Бабанський запропонував організаційну класифікацію
методів навчання. Оскільки, на його думку, будь-яка діяльність складається з
трьох невід\"ємних компонентів — мотивації, організації та контролю, то й методи
навчання можна поділити на три групи:
·
1. Методи стимулювання і
мотивації навчально-пізнавальної діяльності: пізнавальні ігри,
навчальні дискусії, заохочення й осудження, навчальні вимоги.
·
2. Методи організації і
здійснення навчально-пізнавальної діяльності: словесні, наочні і
практичні (аспект передачі і сприймання навчальної інформації); індуктивні і
дедуктивні (логічний аспект); репродуктивні і проблемно-пошукові (аспект
мислення), самостійної діяльності і роботи під керівництвом вчителя (аспект
управління учінням).
·
3. Методи контролю і
самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності: усний,
письмовий, лабораторно-практичний, самоконтроль.
Класифікація методів навчання за
джерелом знань
Однією з найбільш поширених у дидактиці є класифікація методів
навчання за джерелом знань: словесні, наочні і практичні. У
словесних методах джерелом знань є усне або друковане слово, у наочних —
предмети, явища, наочні посібники, у практичних — практичні дії, спрямовані на
одержання знань, вироблення умінь і навичок.
Запитання для самоперевірки:
1.Методи навчання - це?
2.Назвіть основні форми навчання.
3.Засоби організації навчання.
Д.з. Підготувати повідомлення про один вид методів навчання.
Бажаю успіхів!
10-а - 29.03.21 (посилання на заняття) -
https://meet.google.com/drq-buwc-fpb
Лекція «Основні галузі
педагогіки та її завдання»
Розглянемо коротко
основні категорії та основні розділи педагогіки. Найважливішу категорію
педагогіки являє собою виховання. У широкому розумінні
виховання являє собою процес формування інтелектуальних, духовних і фізичних
сил особистості. Взагалі кажучи, виховання особистості може відбуватися не
цілеспрямовано, під впливом середовища і стихійно ситуації, що складається.
Однак такий крайній варіант формування особистості правильніше характеризувати
як випадок відсутності цілеспрямованого виховання. Таким чином, у вузькому
розумінні виховання - це систематичний і цілеспрямований вплив вихователя на
виховуваних, спрямоване на формування у них певних особистісних якостей.
Пізнання сутності
виховного процесу і закономірностей виховання являє собою одне з основних,
"стрижневих" напрямків педагогіки. І слід зазначити, що цей напрямок
може успішно розвиватися тільки при активному і цілеспрямованому використанні
результатів всіх антропологічних наук. Більше того, саме педагогіка і практичні
завдання виховання повинні формулювати конкретні постановки цілей досліджень у
психології, медицині та інших антропологічних науках. Дійсно, якщо ми хочемо
отримати якісь нові рекомендації по системі виховання, що враховує
співвідношення індивідуальних генетичних і соціальних факторів, ми повинні спеціально
сформулювати завдання і цілі досліджень до медичної генетики, молекулярної
біології, соціології.
Освіта представляє процес набуття знань, умінь і
навичок, що поряд з результатами виховання забезпечує важливу складову рівня
розвитку особистості. Роль різних способів освіти в сучасному суспільстві
постійно змінюється, зокрема всі зростаючі значення набувають різні варіанти
самоосвіти, а також різні форми заочного освіти, наприклад форми дистанційної
освіти.
Навчання являє собою ціленаправлений двосторонній процес
передачі і придбання знань. В сучасному уявленні цей процес являє собою єдину
багатокрокову процедуру діалогу між учнем та педагогом.
Методичні основи
педагогіки пов\"язані з дидактичними підходами. Дидактика - теорія
навчання, що включає в себе комплекс методів і прийомів навчання, виховання,
формування моральних, моральних, соціально корисних якостей і норм. Дидактика
як галузь педагогіки заснована на глибокому знанні характерних рис психології
сприйняття інформації, специфіки і типів мислення учнів, структури особистості,
типів характеру, темпераменту, мотивацій і здібностей.
Різні галузі психології
спрямовані на вивчення таких категорій особистості, як сприйняття, увага,
пам\"ять, мотиваційна та емоційна структура особистості, характер. З іншого
боку, основні розділи педагогіки направлені на практичну
реалізацію формування особистості, виховання і навчання людини. У
ході цих процесів з необхідністю має місце виховання і навчання з опорою на
знання закономірностей розвитку і функціонування вищевказаних категорій
особистості. Більш того, тільки знання закономірностей організації та
функціонування психічних процесів може бути основою для правильної організації
педагогічного процесу.
Зважаючи на це в даному
навчальному посібнику теоретичні і практичні положення різних розділів
психології викладаються направлено, з підкресленням аспектів їх використання в
процесах педагогічного навчання і виховання. Саме в такому плані вони повинні
розглядатися і освоюватися читачем. Так, говорячи про закономірності
запам\"ятовування або особливості переключення уваги, ми повинні пам\"ятати, що
знання про те, як правильно організувати ці процеси в
ході навчання, що лежить в основі успішного або неуспішного педагогічного
результату. Вивчення закономірностей здійснення мотиваційної або емоційної
поведінки являється основою для правильної організації процесів
індивідуальної зацікавленості учнів у набутті нових знань, умінь і навичок.
Вивчення індивідуальної специфіки процесів сприйняття і мислення, особливостей
інтелектуальних і творчих здібностей особистості представляє собою основу
для правильної організації індивідуально орієнтованого
навчання і виховання людини.
До числа основних галузей педагогіки, крім
згаданих у вступі прикордонних областей психологічної педагогіки і педагогічної
психології, відносяться наступні галузі.
Загальна
педагогіка - галузь педагогічної
науки, що вивчає фундаментальні закони навчання і виховання. У компетенції цієї
області знаходяться загальні для всіх вікових груп і всіх типів
навчально-виховних закладів питання дослідження та формування принципів, форм
та методів навчання і виховання. Складовими частинами загальної педагогіки та
частково гілками педагогічного дерева, які ростуть зі стовбура загальної
педагогічної науки є: теорія і практика навчання, теорія і практика виховання,
теорія організації та управління системою освіти.
Вікова педагогіка являє собою групу областей, що включає
дошкільну, всі види шкільної педагогіки, педагогіку професійно-технічної та
вищої освіти, а також педагогіку "третього віку". Використання
вікового підходу дозволило ввести певну систему класифікації окремих галузей
педагогіки.
Дошкільна
педагогіка - галузь, що вивчає
закономірності виховного та освітнього процесу у дітей дошкільного віку.
Специфіка цієї галузі багато в чому визначається рівнем дозрівання інтелектуальних,
фізичних, мотиваційних і емоційних здібностей і можливостей дитини. Саме на
основі встановлених закономірностей розвитку психіки дитини формуються
теоретичні і практичні положення дошкільної педагогіки.
Шкільна педагогіка,
педагогіка професійно-технічної та середньої спеціальної освіти, педагогіка
вищої школи - перераховані
області досліджують зміст, методи і форми виховання і освіти дітей та молоді
відповідного віку. Так само як і у всіх видах педагогіки, принципи навчання і
виховання у даних галузях багато в чому засновані на знанні закономірностей
вікової психології. З іншого боку, має місце певна різниця в предметної і
методичної специфіки, зокрема педагогіка загальноосвітньої школи в основному
спрямована на освоєння учнями широкого базисного набору знань, педагогіка
професійної освіти більшою мірою направлена на освоєння основ, методів і
навичок професійної діяльності, педагогіка вищої школи - на формування фахівців
у певних галузях народного господарства.
Поряд із систематизацією
галузей педагогіки за віковим принципом має місце й інший спосіб, заснований на
класифікації різних варіантів педагогічної діяльності. Використання
такої класифікаційної основи дає можливість виділення цілого ряду галузей, що і
відбувається у міру появи відповідної потреби. Так, в даний час, наприклад,
з\"явилися такі розділи практичної педагогіки, як виробнича, інженерна,
театральна, музейна, педагогіка виправно-трудових установ, військова
педагогіка, спеціальна педагогіка і т. д.
В якості прикладу такого
розділу може бути наведена військова педагогіка, яка
вивчає специфіку методів виховання і навчання людей, орієнтованих на отримання
знань, умінь і навичок нормальної повсякденної роботи в екстремальних
ситуаціях. Очевидно, що дана область педагогіки в принципі повинна давати учню
крім знань, що стосуються спеціальних предметних областей, особливо поглиблені
знання з питань соціальних, етичних та моральних норм, що лежать в основі життя
особистості і суспільства.
Іншим прикладом може
служити спеціальна педагогіка (дефектологія), яка являє собою область, пов\"язана
з вивченням закономірностей розвитку, виховання і навчання дітей з фізичними
або психічними аномаліями. Залежно від типу порушень є різні напрямки
дефектології. Тифлопедагогіка вивчає специфіку методів виховання і навчання
сліпих і слабозорих дітей, сурдопедагогіка - глухих та слабочуючих дітей,
логопедагогіка розробляє методи корекції мовлення у дітей та підлітків,
олігофренопедагогіка - методи спілкування, виховання, навчання і соціальної
адаптації (пристосування до життя в суспільстві) розумово відсталих дітей.
Поряд з цим в даний час
активно розвиваються і гілки педагогіки, спрямовані на поглиблене вивчення
наукових основ дидактики, проблем виховання, історії педагогіки, етнопе-педагогіки,
соціальної та інформаційно-соціальної педагогіки, соціології освіти. Активний
розвиток практичних галузей і наукових основ педагогіки постійно призводить до
розширення та уточнення кола завдань сучасної педагогіки. Розширення крута
завдань, у свою чергу, ставить перед педагогічною наукою нові проблеми пізнання
закономірностей процесів виховання і навчання (рис. 7.1).
Які ж основні завдання
сучасної педагогіки, якими бачаться на сьогоднішній день напрямки її розвитку?
Загальні цілі дослідження фундаментальних закономірностей виховання та навчання
безпосередньо пов\"язані із завданнями аналізу і узагальнення результатів
практичної педагогіки, конкретних педагогічних шкіл. У зв\"язку з постійно
зростаючою кількістю досліджень у суміжних галузях наук, у тому числі з
лавиноподібним зростанням комп\"ютерних методів сприйняття, запам\"ятовування і
переробки інформації, все більшого значення набувають завдання організації
всієї системи теоретичних, прикладних і практично орієнтованих досліджень. У
цьому плані важливе значення мають завдання вдосконалення структури всіх рівнів
системи освіти від шкільної до післядипломної, включаючи завдання розвитку
творчого середовища у системі додаткової освіти, а також завдання розвитку
систем перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців.
Запитання для самоперевірки:
1.Дидактика це?
2.Назвіть основні галузі
педагогіки.
3.Які основні завдання
сучасної педагогіки.
Д.з. Підготувати повідомлення про одну галузь педагогіки.
Бажаю успіхів!
10-а -11.01.2021 (посилання на заняття в групі Viber)
10-б - 18.01.2021 (посилання на заняття в групі Viber)
Тема:
«Емоційно-вольові процеси психіки»
Домашнє
завдання!
Вправа
«Емоційний словник»
Протягом трьох
хвилин запишіть слова, вирази, звороти мови (будь-які), які дозволяють вам
точно висловити почуття людини: радість, любов, сором, гордість сум та ін.
Запишіть їх у
два стовпці: позитивні - негативні.
Проробивши це,
зверніть увагу на кількість слів:
- Більше
30 слів - ваш словниковий запас дозволяє диференційовано виражати ваші почуття;
це передумова того, що ваші емоційні переживання будуть зрозумілі оточуючими;
- 20
-30 слів - ви можете різним чином висловити свої почуття, проте тренування вам
не завадить;
- Менше
10 слів - вам необхідна тренування у вираженні почуттів.
Зверніть також увагу на те, яких емоцій у вас більше , позитивних чи
негативних? Це характеризує вашу особистість , ваше ставлення до життя.
Бажаю успіхів!
Комментариев нет:
Отправить комментарий